Сіамський (сіам)

Сіамський кіт має характерний кольоровий малюнок темних плям-значків на більш світлій палевій шерсті й сапфірових мигдалеподібних очах. Його, мабуть, ні з ким не сплутаєш. Та й характером він виділяється серед інших порід.
Походження цього кота виразно східне. Цю породу тримали як домашню при королівському дворі Сіаму ще наприкінці XVІ століття, але, можливо, вона родом і з більше "далекого" Сходу. За переказом, в 1884 році якийсь містер Оуен Гоуд із британського генерального консульства в Банкоці привіз у Великобританію пару сіамських котів. Відповідно до легенди, ця пара була подарована особисто йому за великі заслуги королем Сіаму, що означало найвищу нагороду, оскільки вивести котівіз Сіаму було просто неможливо. Далі легенда розповідає, що ці котина своїй батьківщині в Сіамі шанувалися в храмах як священні тварини, їх там любили й поважали. Уже в 1892 році з'явився перший стандарт "королівських котів із Сіаму" - вони мали небагато спільного з відомими нам сьогодні сіамськими котами.
Як правило, вони були середньої "вгодованості", мали круглу голову й, як знак "істиності" - надламаний хвіст. Але забарвлення було як у сьогоднішніх тварин.



В 1901 році був створений англійський клуб сіамських котів, а через рік виник перероблений опис стандарту, що вже походив на відомий сьогодні тип сіамців. Завзятим, тривалим старанням селекціонерів ми зобов'язані існуванням струнких витончених сіамських котів. Вузли на хвості й надламаний хвіст вважаються зараз великими недоліками, тому що стало відомо, що це - ознака близькорідного схрещування й виродження. Але й без цих, типових, відповідно до легенди, ознак "істиності" сіамський кіт, як і колись, справляє королівське враження. Так навіть якщо вони й не живуть у себе на батьківщині в храмах і палацах, вони не втратять для нас свого екзотичного блиску, що заворожує всіх, хто з ними ближче познайомиться.
Сіамський кіт являє собою зразок мініатюрної істоти із подовженою клиноподібною голівкою. Його легко визначити по специфічному кінцевому забарвленню - ознаці часткового альбінізму. Народжуються кошенята сніжно-білими й темніють поступово на кінцях лап, вух, носа й хвоста. Тварини, що живуть у теплій місцевості, стають більш темними.



Існує кілька загальновизнаних колірних варіацій "сіамців". Найпоширеніші "блю-пойнт" (блакитнувато-білі з мітками сланцево-сіро-блакитного кольору); чоколет-пойнт ("слонова кістка", з коричневими мітками кольору молочного шоколаду); сілпойнт (теплий кремовий колір з мітками кольору шкіри морського котика); лайлек-пойнт (бліда квітка магнолії з рожево-сірими мітками); крім них виведені й іншої варіації, наприклад, червоні "сіами" - чисто-білого кольору з переходами в блідоабрикосовий з мітками золотисто-червоного кольору.
Про характері й вдачу сіамських котів можна говорити нескінченно. Вони мають грайливий характер, що міняється протягом часу, але вони незмінно прив'язані до людини, яку любить. Їх дружба з людиною заходить так далеко, що вони пристосовують до людей свій життєвий ритм. Вони знають режим свого господара й не люблять, коли він міняється. Закінчують свій день разом з господарем. Виділені спеціально для них місця вони не надто поважають і часто їх міняють. Тут певну роль грає також і температура: сіамський кіт любить і шукає, де тепліше.
Цей кіт постійно має потребу в підтвердженні, що його як і раніше люблять. Якщо він буде в цьому впевнений, він ніколи не розчарується у вас і залишиться завжди такии, яким він є в дійсності: чарівною й ласкавою істотою.