Ангорський (турецька ангора)

Ангорські коти, імовірно найдавніша довгошерста порода, походять із Анкари, столиці Туреччини, де проживають і понині. У Європі ці кішки з'явилися ще в XVІ ст., у Франції, тому їх якийсь час називали французькими. Коли з'явилися більш довгошерсті перські коти, ангорки вийшли з моди; наступне безладне схрещування з іншими довгошерстими кішками (переважно перськими) привело до того, що перський тип став переважаючим, а ангорський практично втрачений. Вважається, що сучасні ангорські коти є відтвореними на основі напівдовгошерстих орієнтальних кішок аналогом ранніх перських.



Ангорський кіт стрункий, добре складений, гнучкий й граціозний, з довгим корпусом і тонкою шиєю. Ноги довгі, задні ледь довші передніх. Лапи маленькі, округлі, з пучками шерсті між пальців. Хвіст довгий, немов плюмаж, при ходьбі розвівається над головою тварини. Голова середнього розміру, клиноподібної форми. Ніс довгий, прямій. Вуха великі, загострені, високо поставлені. Очі великі, злегка розкосі, з уважним поглядом. Колір очей частіше бурштиновий, але в коричневих або чорних особин, можуть бути зеленим або карим; у білих кішок очі блакитні. Шерсть середньої довжини, шовковиста, злегка блискуча.



Забарвлення кота частіше біле як крейда, але можливе чорне, блакитне, шоколадне і лілове, з малюнком таббі; шоколадних і лілових ангорських котів не визнають у США. Ангорських котів цінують не тільки за зовнішність, але й за спокійну й рівну вдачу, життєрадісність і товариськість. Він розумний й відданий господарям, з нього виходить чарівний компаньйон. Найбільш оригінальна риса цих котів у тому, що вони люблять погратися у воді й бажають іноді поплавати.